Година спілкування
Мета: розширити знання учнів про свою державу, розкрити суть
поняття «громадянин», «патріот», «патріотизм»; розвивати у дітей прагнення бути
свідомими громадянами України, її патріотами; розвивати учнівське
самоврядування, залучати до виконання намічених колективних творчих справ,
формувати дружній, згуртований класний колектив; виховувати громадян, здатних
до відповідальності, самореалізації та адаптації в суспільстві.
ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ
Звучить мелодія «Зеленеє жито».
2 учня з хлібом-сіллю.
1-ш а у ч е н и ц я
Вклоняємось Вам низенько,
Як батьківській хаті з далеких доріг,
Як хлібу, що матінка чемно
Поклала на цей український рушник!
1-й у ч е н ь. Прийміть цей хліб-сіль, як символ української гостинності.
У ч и т е л ь. Ви будете працювати в групах, тому зараз оберіть собі бейджі
такого кольору, який вам до вподоби більше і займіть свої місця за столом. Ось
так ми і розділилися з вами на групи. Тепер кожен візьміть маркер і напишіть
своє ім’я, щоб усім було легше звертатися до вас.
Одразу оберіть лідерів у своїх групах.
Учні обирають і називають
лідерів.
Добре, тоді розпочинаємо наше чергове заняття з громадянської освіти.
Сьогодні ми глибше розкриємо суть понять «громадянин», «патріот», «патріотизм»,
підведемо підсумок нашої спільної роботи, визначимо основні напрямки на
майбутнє.
2-г а у ч е н и ц я. Ми — Українці! Нам пощастило народитися на мальовничій
щедрій та багатій землі. Ось такі чудові слова видатного українського
письменника О. Гончара: «Дякую Богу, що дав мені народитися українцем».
У ч и т е л ь. Чи погоджуєтеся ви з такою думкою?
Кожна людина має бути патріотом своєї держави, її свідомим громадянином.
А яке значення ви вкладаєте в ці слова?
- Хто такі громадяни держави?
- Патріоти, які риси характеру притаманні їм?
- Чи може школяр відчувати себе справжнім громадянином своєї Вітчизни, її патріотом? Що для цього треба робити?
У ч и т е л ь. Обране питання ви спробуєте розтлумачити, працюючи в групах,
а потім поясните, які сходинки слід пройти, щоб дістатися вершини і стати
гідним громадянином своєї держави.
Робота в групах; захист
проектів.
3-й у ч е н ь. Мабуть, зараз кожен з вас відчуває в собі гордість за рідну
країну, землю і прагне в майбутньому стати гідним її громадянином.
3-т я у ч е н и ц я. Але інколи, людські вчинки непередбачувані, ви щось
зробили, потім жалкуєте, і є такі риси, яких би ви хотіли позбутися, подолати
їх в собі. Напишіть на аркушах те, чого б ви хотіли позбутися і спробуйте
подолати це в собі.
А тепер спробуємо зробити до цього перший крок.
Учні розривають аркуші паперу і
викидають.
У ч и т е л ь. З чого починається Батьківщина для Вас?
4-й учень. Вона завжди з нами у найпотаємніших куточках нашої душі, вона
зігріває її, підтримує нас. І тому зрозуміло, що треба розпочинати з малого: з
рідної оселі, домівки, села!
Перегляд презентації «Стежками
рідного села».
У ч и т е л ь. Назвіть місця в селі якими ви найбільш пишаєтеся і хотіли б
показати своїм друзям.
Діти називають пам’ятні місця.
Дуже добре, що ви вже визначилися з напрямком роботи на майбутнє:
«Знайомство з відомими людьми села», героями, які скромно живуть поруч з нами.
4-т а у ч е н и ц я. А зараз давайте переглянемо ще декілька сторінок, але
вже іншого фільму! Увага на екран!
Так, упізнали? У нас сьогодні в гостях громадянин України, мешканець нашого
села, патріот, справжній козак, до того ж ще й учитель і просто порядна людина
____. Зустрічайте!
Лунає «Козацький марш».
4-й у ч е н ь. Що по-вашому означає бути гідним громадянином своєї держави
та ваші побажання молодому поколінню українців.
Виступ гостя.
4-та у ч е н и ц я. Ми приймаємо Ваші поради і будемо намагатися своїми
вчинками стати гідними громадянами своєї країни.
5-й у ч е н ь. Ми створили класне родинне дерево, як символ нашого
зростання. Міцне коріння — це найдорожчі у світі люди — наші батьки, які дали
нам життя і завжди з нами
поруч, стовбур — це 1-ша вчителька і класний керівник, які допомагають
долати перешкоди та труднощі шкільного життя, гілки — це вчителі, які вчать нас
добра та справедливості.
5-т а у ч е н и ц я. Листочки — це ті люди, з якими ми спілкуємось щодня. А
ці квіточки — це ми самі. Ми розквітаємо, набираємося сили, тобто знань і
умінь, щоб у майбутньому принести користь суспільству, дуже скоро наші зусилля
стануть плодами нашої праці.
- Документ, що засвідчує особу? (Паспорт, свідоцтво про народження)
- Як називається гімн України? («Ще не вмерла Україна»)
- Край, де людина народилася, живе і зростає? (Батьківщина)
- Найголовніша площа нашої країни? (Майдан Незалежності в Києві)
- Хто з видатних українців народився 9 березня 1814 р.? (Т. Шевченко)
- Кого в Україні називали безстрашними лицарями? (Козаків)
- Герб України? (Тризуб)
- Яке державне свято відзначають щороку наприкінці червня? (28 червня — День Конституції України)
Ø Коса — дівоча краса
Учасники — хлопці: повинні заплести косу, уплести стрічку.
Ø Бажаю тобі рідна земле
Учні висловлюють свої побажання Україні. Роботу виконують у групах, на
дошку прикріплюють листочки.
- Я громадянин і патріот України, тому що...
- Сьогодні на зустрічі я...
- Найбільше мені...
- Я хочу...
- Віднині я намагатимусь...
У ч и т е л ь. На запитання де я живу, я відповім: «На планеті Земля і це
робить мене громадянином світу (дістає глобус). Я — громадянин України.
У нас теж є своя планета, яку ми створили. Це — планета нашого класу, а ви
— її громадяни. Будьте гідними її і пронесіть це почесне звання крізь усе своє
життя.
Тож давайте завжди міцно всі триматися в одному колі, жити в мирі і
злагоді, дотримуватися законів, поважати тих, хто вас оточує.
Ø
Коло
побажань
Учні висловлюють побажання один
одному.
6-й у ч е н ь
А всім присутнім:
Життя вам — довгого,
Здоров’я — доброго,
6-т а у ч е н и ц я
Щастя — безхмарного,
Настрою — гарного!
У ч и т е л ь. Дякую за участь та увагу!
Джерела інформації:
Науково-методичний журнал
«Класному керівнику. Усе для роботи» № 12 (72) грудень 2014 р.
Мета:
·
розкрити
красу та велич української народної пісні, поглибити розуміння учнями зв’язків
народної пісні з класичною музикою, іншими видами мистецтва — поезією,
живописом, розуміння специфіки її образної мови та загальних закономірностей
художнього відображення дійсності та внутрішнього світу людини в мистецтві;
·
виховання
ціннісних орієнтацій у сфері музики, музичних інтересів, смаків і потреб.
Учасники заходу: три
групи учнів — юні історики, юні літератори та юні музикознавці.
О.
Довженко
ХІД
ЗАХОДУ
ВСТУПНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ
Фоном звучить твір «Думи» І.
Карабиця.
Учитель. Є в мистецтві
твори, роль і місце яких у житті певного народу надзвичайно вагоме, величезне.
Народна пісня — душа народу, невичерпне джерело натхнення
музикантів-професіоналів. Взявши з уст і душі мелодії та тексти, вистраждані,
омріяні, виплекані народом, композитори перетворювали їх на дорогоцінні скарби,
невмирущі твори української національної класичної музики.
Пісня для народу була першою школою, найвищим критерієм добра та краси.
Багатий і розмаїтий ідейно-художній світ української пісні. Її висока етика та
мораль, навіяна краса українського слова та мелодії захоплювала композиторів і
виконавців різних часів та епох. Наша дума, наша пісня стала духовним надбанням
мільйонів українців. Історичні, патріотичні, ліричні, соціально-побутові,
жартівливі пісні, що народились і вилились у душі народу, хвилюють і наших
сучасників, є важливим засобом виховання людського в людині. Наш сьогоднішній
вечір ми і присвячуємо нашій думі, нашій пісні. В програмі є окремі сторінки
нашої історії пісні.
ОСНОВНА ЧАСТИНА
У грамзапису звучить «Пісня про
Байду».
Учень-історик. Байда Вишневецький
— український магнат і князь, який десь у 1554–1555 роках збудував на острові
Мала Хортиця оборонний замок, який пізніше став відомий як Запорізька Січ. Він
вів боротьбу з турками, тож був для них небезпечним. І вони, зрештою, жорстоко
з ним розправилися. Те, що Байда не зрадив Батьківщини, віри, прий няв, за
переказами, мученицьку смерть, робило його в очах народу героєм. Народ втілив у
пісні ідеал моральної та духовної вищості свого героя над турецьким султаном,
прославив його непідкупність, чесність і лицарську відвагу.
1-й учень-літератор. Цікавим
є діалог Байди і турецького хана.
Цар-султан турецький:
— Здоров, здоров, Байдо молоденький!
Покинь, Байдо, пить-гуляти.
Бери мою дочку та йди царювати!
Байда кинув виклик султанові:
— Твоя дочка поганая,
Твоя віра, царю, проклятая.
Байду схопили слуги хана, за ребро гаком зачепили. У відповідь на запитання
султана турецького, що бачить Байда, зачеплений за ребро гаком, той, приховуючи
ненависть, спокійно відповідає:
— Бачу я, царю, два дубочки.
А на тих дубочках сидять голубочки.
Позволь, царю, лучка взяти,
Тобі на вечерю голубочка зняти.
Ой, як стрелив Байда з лука,
Та й попав він царю поміж самі вуха.
А царицю в потилицю,
А цареву дочку в саму головочку.
Тобі, царю, в землі гнити,
Байді молодому мед, горілку пити.
1-й учень-музикознавець. «Пісня
про Байду» з особливою силою та красою звучить у музичній обробці Гната
Хоткевича у виконанні Державного заслуженого народного хору імені Г. Верьовки
під керуванням Анатолія Авдієвського.
1-й учень-музикознавець. На
сцені відбувається незвичайне дійство: здається, оживають сторінки історії.
Державна заслужена капела бандуристів України у козацьких костюмах, розставлена
в довільній формі, ніби запорожці на майдані, чекає помаху руки диригента, щоб
розпочати пісню-думу про Байду… Тужливо рокочуть бандури, в музиці відчуваємо
відгомін невольницьких плачів. Далі вона набирає оптимістичного характеру,
переходить у танцювальні ритми, а вже тоді на цьому мажорному тлі злітає, як
орел під небо, могутньо-розлога мелодія «В Цареграді на риночку»… Вона полонить
душу, окрилює серце своєю внутрішньою силою, гармонійністю звучання, що
переростає у величний характер. Чоловічі голоси звучать зі чималою силою, пісня
сягає апогею. Зростає динаміка. Наближається трагічна кульмінація. В цьому
місці твір набирає характеру моцартівського реквієму. Останній акорд —
велично-могутнє, бадьоро-мажорне форте, що гримить у дзвоні бандур і голосах
співаків. Хто хоч раз почув «Пісню про Байду» в обробці Гната Хоткевича, той
уже ніколи її не забуде.
2-й учень-музикознавець. Пісня
— душа народу, її невмируща душа та сила. Лірична і жартівлива, героїчна і
чумацька. Скільки їх, неповторних, щімких і піднесених, живе в душі нашого
народу. Послухайте українську народну пісню «Висока верба» у виконанні
прекрасної співачки, виконавиці українських народних пісень Ніни Матвієнко.
Звучить пісня, на екрані портрет Ніни Матвієнко.
2-й учень-музикознавець. Уважно
вслухайтесь в інтонацію цієї пісні. Плаче, тужить неповторний голос Ніни
Матвієнко. Велику тугу, журбу розлито в мелодії цієї пісні. В дім прийшло горе,
біда: загинув наречений, чийсь син, загинув козак. І це біда, горе не лише
однієї сім’ї. Це біда і горе України. Пісня лірична, бо в ній із потужною силою
розлиті почуття людини, глибока туга та біль людського серця.
1-й учень-музикознавець. Трагізмом,
болем, тугою пронизано народну пісню в обробці Станіслава Людкевича «Чорна
рілля». У ній — відгомін героїчних і трагічних сторінок історії козацтва доби
Богдана Хмельницького. Трагедію Берестечка виражено в народній пісні-реквіємі з
разючою силою. Хто хоч раз чув цю пісню навіть у простому виконанні, ніколи її
не забуде. Скільки в ній глибокого почуття болю, туги за втраченими людськими
життями у кривавих війнах. Вона вражає до глибини душі — і своїми сумними
болючими словами, і тужливою протяжною мелодією. В пісні відчуваємо відгомін
давніх подій, кровопролитних війн, коли, боронячи рідну землю від ворогів,
віддавали своє життя за народ його кращі сини.
У виконанні вокального ансамблю
звучить пісня-балада «Чорна рілля ізорана».
Учитель. Народно-поетична
пісня-балада мовою алегоричних образів розкриває антигуманність такого
страшного явища, як війна, що забирає найдорожче в людини — життя, робить
дружин вдовами, дітей — сиротами. Розкриваючи трагізм війни, пісня своїм
змістом засуджує тих, хто проливає ріки людської крові. Шкода лише, що не надто
часто цю пісню можна почути по радіо, телебаченню. Хіба вже зовсім зникла
загроза воєн, хіба зараз у світі мало місць, де кулями засівають землю,
поливають її кров’ю?
1-й учень-літератор. Здається,
й кам’яне серце здригнеться, коли почує цю пісню. Стільки в ній невимовного
болю, бездонного жалю, глибокого відчаю. Вже понад 80 років звучить вона над
Україною, по широкому світу, в середовищі розмаїтої української еміграції. Як
виникла ця пісня, хто її автор, яка її доля? 13 жовтня 1912 року осінньої пори
у Львові у мистецькому тижневику «Надія» було надруковано вірш «Видиш, брате
мій». Під псевдонімом «Нестор» у цьому тижневику виступив поет, прозаїк, драматург,
критик історії та літератури Богдан Лепкий.
На екрані фото Богдана Лепкого.
2-й учень-літератор. Стояла
сіра осінь 1912 року. Вулицями Кракова у напрямі вокзалу йшов зажурений поет
середнього віку, професор Краківського університету. В захмуреному надвечірньому
небі тужливо курликали журавлі, залишаючи українське небо. Їхнє пронизливе
курликання зливалося з болючим лементом на вокзалі галицьких і буковинських
емігрантів, які залишали рідну землю, відлітали на чужину. В серці поета, з
глибини його душі, чуйної до народного горя, народжувалися прості, але
глибоко-трагічні слова про знедолених журавлів-емігрантів… Крізь стиснуті вуста
проривалося:
Чути: кру! Кру! Кру!
В чужині умру.
Заки море перелечу,
Крилонька зітру.
Народжувався драматичний текст майбутньої пісні «Видиш, брате мій».
1-й учень-музикознавець. На
хвилі трагічних подій Першої світової війни виникла створена братом поета Левом
Лепким мелодія. Це пісня-реквієм, болюча, гірка. В хоровій обробці вона живе
майже 70 років. Глибоке коріння вона пустила на польській землі. Вона дала
життя чоловічій капелі українців, які живуть у Польщі. Назва цієї чоловічої
капели «Журавлі». Керівник капели Ян Полянський сказав: «Пісню Богдана Лепкого
ми співали і співатимемо, доки існуватимемо. Вона на польській землі пустила
глибоке коріння».
Звучить пісня «Чуєш, брате мій»
у хоровій обробці К. Г. Стеценка.
На екрані чоловіча капела «Журавлі».
1-й учень-літератор. Продовжимо
тему авторської поезії, покладеної на музику, поезії, яка стала народною піснею.
Михайло Гайворонський створює пісню, овіяну романтикою, а насправді — трагічну.
В ній доля січових стрільців. Назва пісні — «Їхав стрілець на війноньку». Ця
пісня виникла після переробки старої козацької пісні «Їхав козак на вій
ноньку». Михайло Гайворонський, відомий у Канаді, США, Бразилії, насамперед,
своїми піснями. Він народився в Заліщиках на Тернопільщині. Захоплювався
народними піснями, грав на цимбалах, співав, керував хором у семінарії в
Заліщиках, духовим оркестром. Музичну освіту здобував у Львові, Відні. Був
учасником Першої світової війни, диригентом духового оркестру.
На екрані фото М. Гайворонського.
2-й учень-музикознавець. Текст
пісні «Їхав стрілець на війноньку» створювали, очевидно, разом із мелодією. Він
співзвучний із мотивами багатьох пісень про трагічну долю воїна, який загинув
на війні. Лірико-трагічна за змістом пісня за своєю музичною структурою має
похідно-маршовий характер. Досить простий зміст пісні має фольклорно-поетичні
деталі. Вони надають творові художньо-емоційної експресії. Перша строфа має
оповідно-інформаційний характер. У другій з’являється образ хустини, якою
повинні накрити стрільцеві очі, коли він загине. У третій строфі — епілог
трагедії. Юнак загинув. Життя його коханої дівчини скалічене. Пісня швидко
набула популярності. Її лірико-трагедійний мотив дуже близький до народних
українських пісень.
Звучить пісня «Їхав стрілець на
війноньку» у виконанні шкільного ансамблю.
1-й учень-історик. Якось
несподівано, безіменно зазвучала ця пісня. Вже чимало десятків літ полонить
вона серця людей як народна. Не називають її автора, нечасто звучить вона по
радіо і телебаченню. Спочатку народились слова пісні, дуже давно, понад сто
років тому. Автор вірша — Одарка Романова, яка писала твори українською мовою.
Вона була в дружніх відносинах із родинами Косачів, Лисенків і Старицьких,
листувалася з Іваном Франком, товаришувала з Марією Заньковецькою. (На
екрані фото О. Романової та
М. Заньковецької.)
В жанрі поезії О. Романова є ліриком народного складу.
1-й учень-музикознавець. Пісня
«Нічко лукавая» полонить душу своєю мелодійністю, ніжною мрійливістю, тихою
задумою. Вона є в репертуарі народних хорових колективів, живе в середовищі
поціновувачів і шанувальників пісенних скарбів нашого народу. Її благословив у
світ великий поет Іван Франко.
Звучить пісня «Нічко лукавая» у
виконанні вокального дуету.
1-й учень-літератор. Дитяча
письменниця Костянтина Малицька писала оповідання, новели, вірші про дітей і
для дітей, перекладала з російської й інших мов. Знана пісня К. Малицької «Чом,
чом, чом, земле моя» виникла 1904 року. Її авторка працювала вчителькою на
Буковині. Пісню адресовано шкільній молоді, як і більшість пісень і віршів
поетеси. Але за змістом вона виходить за ці межі, набуває широкого
інтернаціонального звучання. Кожен народ може співати її як національну пісню.
У серці людини будь-якої національності вона викликає глибокі почуття. Пісню
відкрито для сердець усіх людей, які люблять свою землю. Вона облетіла всю
Галичину і Буковину, її сприймають як божественний гімн рідній Вітчизні. В
обробці Дениса Січинського ця пісня урочисто і натхненно звучить у виконанні
Дмитра Гнатюка. Хай вона ніколи не змовкає! Хай не забуваються імена її творців
— поетеси Костянтини Малицької та композитора Дениса Січинського.
Звучить пісня «Чом, чом, чом,
земле моя» в грамзапису у виконанні Д. Гнатюка.
На екрані — фото К. Малицької, Д. Січинського, Д. Гнатюка.
2-й учень-історик. Мистецтво
співаної поезії з давніх давен шанував український народ. У ХVII–XIX ст.
своєрідним музичним символом України були кобзарі — мандрівні
співаки-музиканти, які виконували пісні та думи у супроводі кобзи і бандури. В
їхніх піснях розкривались сторінки історії, віддзеркалювалися настрої, надії та
сподівання народу. Найкращі традиції кобзарства продовжують сучасні українські
митці, створюють думи та пісні в народному стилі.
1-й учень-музикознавець. «Мистецтво
бандуристів вийшло з глибинних шарів народної творчості та нерозривно пов’язане
з ним. Воно мужнє, бо оспівує героїку мас у боротьбі з ворогами; воно
драматичне, бо передає картини і пафос цієї боротьби; воно епічне, бо як жодна
інша народна форма виконання не здатна передати так широкі історичні події».
Так сказав музикознавець М. Гордійчук про майстерність Державної капели
бандуристів України, керівником якої був Олександр Мінківський. О. Мінківський
разом із Державною капелою бандуристів зумів розкрити перед численними
слухачами невмирущу красу української народної творчості, яка назавжди увійшла
в духов ну скарбницю нашого народу.
1-й учень історик. «Реве
та стогне Дніпр широкий». Хто не знає цієї славетної пісні з її могутньою,
розлогою мелодією, яка то піднімається, мов дев’ятий вал на морі, то спадає в
безгомінну тишу? Мільйони українців сприймають цю пісню як музичний символ
нації. Одна з найпопулярніших народних пісень літературного походження не
змовкає вже понад століття. Пісня вже давно вийшла за межі України, її
перекладено багатьма мовами народів світу, зроблено численні музичні
аранжування, з яких найвідомішою, загальновизнаною є музика вчителя та
композитора Данила Крижанівського. Учитель гімназії, він, мабуть, не
сподівався, що покладений ним на музику уривок із поеми Шевченка стане народною
піснею, а її широка наспівна мелодія стане уособленням сили та незборимості
народу. Пісня ця — початкові три строфи романтичної балади «Причинна», якою
відкриваєтьсят«Кобзар». Весь твір великого Тараса сповнений поетики та
символіки народної пісні. В початкових рядках балади поет малює образ
могутнього Дніпра, овіяного пісенною славою. Образ Дніпра-звитяжця, поетична
картина природи з блідим місяцем викликає у нас почуття душевної радості,
естетичної насолоди.
2-й учень музикознавець. Це
пісня-роздум, забарвлена в суворі тони. Визначальна риса цієї пісні — її
надзвичайна енергетика, притаманна пісням-гімнам. Широка співуча мелодія
змальовує безкраї обрії Дніпровського простору, створює відчуття наполегливої
рішучості, нездоланної могутності народу. Пісня увійшла в історію культури
нашого народу як дорогоцінний духовний скарб, вона дзвенить у наших серцях
величною, одухотвореною музикою, збуджує високі почуття любові до рідного краю.
Звучить «Реве та стогне Дніпр
широкий» у виконанні Державної капели бандуристів.
На екрані фото Державної заслуженої капели бандуристів
України та її керівника Олександра Міньківського.
2-й учень-історик. Ще
один символ України — гімнхорал, духовний гімн «Молитва за Україну». Згадаємо
історію написання цього твору. Автор тексту «Молитва за Україну» — громадський
діяч західної України, поет і педагог Олександр Кониський написав українською
мовою «Молитву за Україну», щоб діти знали рідну мову, звертались до Бога
українською. Текст знайшов відгук у серці великого Миколи Лисенка, який написав
музику. «Молитва за Україну» — це наш духовний гімн. Пісню було написано для
дитячого хору. Але піднесена музика відразу вийшла за межі релігійних
піснеспівів. Вона набула всеукраїнського значення. «Молитва за Україну» довго
мовчала в тій землі, де народилася. Заборонена за радянських часів, вона
знайшла шлях до сердець українців із Канади, США, Франції, Австралії. Із
проголошенням незалежності нашої держави «Молитва за Україну» повернулася. Щось
величне й урочисте народжується в душі кожного українця, коли вона звучить.
ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА
1-й учень-літератор
Боже великий єдиний,
Нам Україну храни,
Волі і світу промінням,
Ти її осіни.
Світлом науки і знань
Нас, дітей, просвіти!
Звучить «Молитва за Україну» у
виконанні Національного академічного хору імені Г. Верьовки.
На екрані фото О. Кониського, М. Лисенка.
Джерела інформації:
Науково-методичний журнал
«Виховна робота в школі» № 3 (124) березень
2015 р.
Мета: показати красу рідної мови, її
багатство, обґрунтувати важливість рідної мови у формуванні духовного світу
людини, розкрити значення в житті кожного українця; пробудити почуття
національної гідності та формування громадянського світогляду; виховувати любов
до рідної мови, рідного краю, українського народу,
його традицій, почуття поваги до всього українського.
ПЕРЕБІГ ЗАХОДУ
У ч и т е л ь. Створена на світанку людської історії, мова
розвивається, живе в кожному народі. За приблизними підрахунками, на земній кулі сьогодні 3 тис. мов, і кожна з них має
право на
своє існування, на своє життя, бо мова — це той інструмент, який об’єднує націю, народ у єдине
ціле. Це великий скарб, який треба шанувати, берегти і розумно збагачувати. Життя мови
залежить від народу, який несе її у своїй душі, у своїх
звичаях, традиціях, у своїх піснях і у своїй культурі. Рідна мова — це
мова батька, мова мами, це мова народу, рідна мова — це мова серця.
Читець
У кожної квіточки інша краса.
Свій голос у малої пташини.
У кожної мови — вселенська душа,
Бо слово від Бога в людини.
У кожної пісні є гарні слова,
У кожної мови — перлини.
І кажуть, що хліб — усьому голова,
Що мова — то розум людини.
А рідна живою рікою струмить,
Зеленим барвіночком в’ється.
Від рідної мови і серце щемить,
Коли вона пташкою б’ється.
Я нею радію, журюсь і мовчу,
Викреслюю іскру думками.
Запалюю нею у церкві свічу,
Молитву шепочу за маму,
За те, що ненависті в серці нема,
За те, що лишилась собою сама,
За рідну, незраджену мову.
Лідія Бойко
та голос — більш нічого. А серце
б’ється — ожива, як їх почує!»
В е д у ч а. Ці чудові рядки кожна людина може сказати про свою рідну мову.
«Мови різні — душа одна». І недаремно ми зібралися відсвяткувати цю подію в
приміщенні бібліотеки, адже саме тут, в скарбниці людських знань, творінь
зібрані видання, в яких простежено походження та розвиток різних мов із
найдавніших часів до сьогодення.
В е д у ч и й. З далеких докняжих часів
витікає наша мовна традиція, а в період держави
Київської Русі наше слово сягнуло
державного творення: було відкрите не лише
для близьких
сусідів, а й для найвіддаленіших
земель, збагачувалося іншими мовами й збагачувало їх.
Його розвитку не могли зашкодити
чвари й усобиці, феодальна роздробленість і навіть багатовікове
монголо-татарське нашестя. Гідне подиву, що його не спинила шабля, не затоптали в болото кінські
копита, що воно не розвіялося у вихор навальних
орд, а зали-
шилося сіллю землі й народу. Ознаки української мови
зафіксовані в пам’ятках, починаючи з найдавніших джерел, датованих XI ст., а безпосереднім джерелом української, як і інших слов’янських мов, виступає
праслов’янська мова.
В е д у ч а. Горіли хроніки, храми і святі книги, а слово вийшло з вогню як
заповіт.
начебто чекало великої пори, і та
прийшла: велика пора формування нації — XVI–XVII ст.
Усе прийшло в досі нечуваний і
небачений рух — повстала освіта, ширилася
наука, збага-
чувалася культура. Народні
братства творили єдиний національний фронт. Слово
пізнало еллінську й римську філософію і поетику, систему Коперника; воно стало
демократичним
і непоборним, як республіка
Запорозька Січ, і прекрасним, як козацьке бароко.
Цілком
природно, що вияв його сили —
національної самосвідомості — збігається з вибухом визвольних рухів за
національну й соціальну справедливість і свободу.
В е д у ч и й. Виникають друкарні, видаються
навчальні посібники, наукові трактати,
всій Україні. Свобода слова була
невід’ємним правом людини, як і право на життя. Українському слову, охрещеному мечем і вогнем у визвольній війні з польським
панством,
здавалося, не страшні ніякі
тернисті шляхи попереду. Якщо Богдан
Хмельницький був
батьком нації, то її матір’ю була
мова.
В е д у ч а. 1798 рік. «Енеїда» І. П. Котляревського
засвідчила, що жива українська мова має право на книжне літературне користування.
Доки живуть люди,
Доки сонце в небі сяє,
Тебе не забудуть.
Так оцінить Т. Шевченко творчість
родоначальника української мови. Адже знаменита поема стала першим друкованим
твором, написаним живою народною мовою,
всупереч тогочасній традиції використання
в книгодрукуванні книжної української мови, хоч її функціонування поступово
ущільнювали й зводили нанівець царськими
заборонами на українське слово.
Читець
Цареві блазні і кати,
Раби на розум і на вдачу,
В ярмо хотіли запрягти
Її, як дух степів, гарячу,
І осліпити й повести
На місце торжища незрячу,
Хотіли вирвати язик,
Хотіли ноги поламати.
Топтали під шалений крик,
В’язнили, кидали за ґрати,
Тебе хотіли, рідна мати.
Ти вся порубана була,
Як Федір у стену безрідний,
І волочила два крила
Під царських маршів тупіт мідний, Але свій дух
велично-гідний,
Як житнє зерно, берегла.
І цвіт весняний — літній овоч
На дереві життя давав,
І Пушкінові Максимович
Пісні вкраїнські позичав,
І досміявсь Іван Петрович —
Тарас Григорович повстав.
Звучить мелодія пісні «Реве та стогне Дніпр широкий».
В е д у ч и й. 1840 року вперше виходить друком «Кобзар» Т. Шевченка. Українська літературна мова стає на важкий, але плідний шлях
розвитку і нормативної стабілізації;
на цьому шлях були і перепони, і
заборони, і кров та сльози найкращих синів.
Користуючись головним постулатом
— сентенцією «коли буде багато мов,
то піде сму-
та по землі», московські цензори
виправляли книжки українських авторів,
уніфікуючи
мову на московський зразок. Почата ця чорна справа Петром І,
який методично запроваджував централізовані утиски, жорстоко винищуючи козаків
і селян, поглиблював духовний геноцид.
В е д у ч а. Рідне наше слово! Не раз розіп’яте на історичних Голгофах,
ніби навмисно було обране для мук і випробувань. На захист рідного слова поставали Іван Франко, Леся Українка, Борис Грінченко, Микола Куліш,
Олександр Олесь... Тих, хто зберіг рідну мову в
страшні часи лихоліть, було набагато більше, ніж тих, які своєю байдужістю
мовчки відправляли її у вічне небуття. Після І. Котляревського Т. Шевченко
відшліфував нашу мову — дорогоцінний діамант
нашого народу. А Володимир
Самійленко прекрасно про це сказав у вірші «Мова», присвяченому Тарасу
Шевченку. Читець декламує вірш В.
Самійленка «Мова».
В е д у ч и й. Мова... Співуча й натхненна, гнана й переслідувана,
принижувана й охрещена «холопською», вона була, є і буде коренем народу.
Витерпівши страшне лихоліття, тортури, перегорівши, як криця, дійшла до нас
загартованою і мужньою. Однак боротьба за рідну мову ще триває.
В е д у ч а. Сьогодні мало визнання того,
що український народ нарешті
зрозумів: Українська держава — це він сам, це — громадяни, яким треба активно включитись у
державотворчий процес і працювати для утвердження державності й порядку, духовності й національної
самоповаги на своїй землі, у своїй господі.
Читець
Мово рідна! Колискова,
Материнська рідна мово!
Мово сили й простоти,
Гей, яка прекрасна ти!
Перше слово — крик любові,
Сміх і радість немовляти
Неповторне слово «Мати»
Про життя найперше слово.
Друге слово — гімн величний,
Грім звитяг і клекіт орлий.
Звук Вітчизни неповторний,
І простий, і предковічний...
Ну, а трете слово — «Мила»
Буря крові, пісня рвійна,
І така, як запах любистку,
І така, як мрійка мрійна,
Перейшов усі світи я —
Є прекрасних мов багато,
Але першою, як Мати,
Серед мов одна лиш ти є.
Ти велична і проста.
Ти стара і вічно нова,
Ти могутня, рідна мово!
Мова — пісня колискова,
Мова — матері уста!
спільна мета й одна мова, вони
працювали злагоджено й уміло. Коли було
змішано їхні
мови, люди перестали розуміти
одне одного й змушені були припинити свою
роботу.
Усім нам слід зрозуміти, що збудувати вільну й незалежну Україну зможуть
лише люди, об’єднані однією метою і материнською мовою. Якщо ми будемо роз’єднані й багатомовні, то можемо
опинитися перед руїнами. Мова об’єднує. Людина має завжди пам’ятати, звідки
вона, де її коріння, знати історію свого народу, його мову. Знання мови народу, серед якого ти живеш,— ознака культурної, освіченої людини,
знання рідної мови — священний обов’язок
кожного.
Читець
Здрастуй, Слово, українська мово,
Здрастуй на межі тисячоліть!
Квітни калиново й барвінково,
Запашна вічнозелена віть!
Мовна зоряна світобудово,
Ворог твій — шовіністична тьма.
Зникне десь одна-єдина мова —
І уже гармонії нема.
Тож несімо естафету гідно:
В ріднім слові — мир і благодать.
Ми, як скарб нетлінний, мову рідну
Мусимо нащадкам передать.
Йди в тисячоліття, рідна мово,
До сердець і душ людських доходь.
Квітни калиново й барвінково,
Бо на те благословив Ґосподь!
Д. Білоус
В е д у ч и й. Багато скрутних часів зазнала
вона протягом своєї героїчної й трагічної історії. Знала поневолення і війни, та знову і знову
ставав на її захист народ, нищив ворогів і відбудовував міста й села, бо любили
справжні українці свою Батьківщину попри все. Треба бути відданим їй серцем і
працювати, щоб розквітла вона ще пишніше, ніж зараз. Кожен із нас може зробити
у цю справу cвій внесок.
Читець
Мова наша, мова,
Мова кольорова.
В ній гроза травнева
Й тиша вечорова.
Мова наша, мова —
Літ минулих повість,
Сива наша совість.
Я без тебе, мово,
Без зерна полова,
Без птахів діброва,
Як вогонь у серці, Я несу в майбутнє
Невгасиму мову,
Слово незабутнє.
народу, його історію. Бувають такі ситуації, коли навіть звучання рідного
слова стає причиною особливого душевного стану, емоційного збудження будь-якої
людини, не кажучи вже про тих, хто наділений емоційно-образним баченням світу.
Тож нехай наші почуття стануть не тільки емоційними, а й
яскраво колоритними й незабутніми.
Слухайте гумореску П. Глазового.
Читець
ДАМОЧКА-КИЯНОЧКА
До книгарні дамочка
Увійшла з дитям:
— Купи, мама, книжечку,
Вон она, вон та!
Мама здивувалася:
— Книжечку ти хошь?
Это на украинском.
Что ты в нем поймешь?
Книжки, моя деточка,
Надо понимать,
А на этой можно ведь
И язык сломать!
Згодом мама з донькою
В булочну зайшла:
— Купи, мама, хлебушек, —
Мовила мала.
Мама не сказала їй:
Хлебушка ты хошь?
Это же украинский,
Он ведь нехорош!
Ні, тривоги в дамочки
У душі нема,
Що дитя об хлебушек
Язика злама!..
В е д у ч и й. Сьогодні українська мова функціонує як державна мова
України й національна мова українського народу. За даними перепису 1989 року, у
складі населення України, яке становило 51,4 млн осіб, налічувалося 37,4 млн
українців, із цієї кількості рідною мовою українську вважали 32,8 млн осіб.
Поза межами України українська мова в усній формі поширена в Росії, Молдові,
Білорусі, Казахстані. Крім того, українською мовою послуговуються українці в
Польщі, Чехії, Словаччині, Румунії, Сербії, Хорватії, Угорщині, США, Канаді,
країнах Латинської Америки, Австралії.
В е д у ч а. 1991 року Україна стала
незалежною державою. У статті 10 Конституції України, яку було прийнято 1998
року, записано: «Державною мовою в Україні є українська мова. Держава
забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах
суспільного життя на всій території України».
Читець
Як довго ждали ми своєї волі слова,
І ось воно співа, бринить.
Бринить, співає наша мова,
Чарує, тішить і п’янить.
Як довго ждали ми...
Уклін чолом народу,
Що рідну мову нам зберіг.
Зберіг в таку страшну негоду,
Коли він сам стоять не міг.
О. Олесь
Звучить українська пісня.
У ч и т е л ь. Ось і завершується наше свято.
Сподіваюся, що на все життя залишиться
з кожним із нас наша велика любов
до своєї рідної мови, до державної мови
нашої країни. Тож ніколи не зрадьмо ту землю, де жили наші предки, де живемо тепер ми. Дякую всім, хто брав участь у
нашому святі і допоміг зробити його таким змістовним, веселим, цікавим.
Джерела
інформації:
Науково - методичний журнал «Класному керівнику.
Усе для роботи» № 5 (65) травень 2014 р.
ТОВ «Видавнича група "Основа"»
Немає коментарів:
Дописати коментар